Профілактика дитячого травматизму
Здоров'я - це найважливіше, що є в житті людини.
Закликаємо вас зміцнювати та берегти його.
Нормативно-правова документація
-
Лист МОН України від 26.05.2014 № 1/9-266 Про використання Методичних матеріалів «Вимоги безпеки для учнів під час канікул»
-
Наказ ДО ХМР від 28.04.2014 №72 "Про запобігання всім видам дитячого травматизму серед учнів та вихованців навчальних закладів м. Харкова під час навчальних екскурсій, державної підсумкової атестації, навчальної практики та канікул у літній період 2014 року"
-
ПЛАН спільної роботи управління освіти адміністрації Московського району Харківської міської ради та ВДАІ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області на 2013/2014 навчальний рік
-
Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 19.08.2011 №1/9-635 "Інструктивно-методичні матеріали щодо організації та проведення "Тижня безпеки дитини" в дошкільних навчальних закладах"
-
Постанова Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 444 "Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях"
- Лист Міністерства освіти і науки України від 18.07.2013 №1/9-503 «Про використання Інструктивно-методичних матеріалів з питань створення безпечних умов організації навчально-виховного процесу в групі продовженого дня загальноосвітнього навчального закладу»
- Наказ МОН України від 07.10.2013 № 1365 ""Про внесення змін до Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах"
- Наказ від 26 квітня 2013 року N 193/470 Про проведення Тижнів знань з основ безпеки життєдіяльності у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах України
- Нормативно-правова база з профілактики дитячого травматизму
- Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.06.2010 №521 "Про затвердження Правил безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах"
Під час збирання грибів і лікарських рослин
Основні правила поведінки під час збирання грибів та лікарських рослин
Гриби. Гриби людина споживає у їжу з давніх часів. До їстівних відносяться бiлi гриби, красноголовці, маслюки, опеньки, грузді та iн. На жаль, не всі знають, які гриби можна їсти, а які - нi. Отруєння грибами виникають при вживанні не тільки неїстівних, але й їстівних грибів при неправильній їх обробці та консервуванні. Отруєння грибами досить часто закінчуються летальними випадками.
Щоб запобігти отруєнню, необхідно дотримуватися таких правил:
► збирати гриби тільки з дорослими;
► збирати гриби потрібно тільки тi, які ви добре знаєте;
► ніколи не збирайте i не вживайте гриби, у яких біля основи ніжки є стовщення (як, наприклад, у червоного мухомора), i не куштуйте їх;
► намагайтеся брати гриби тільки з ніжкою, особливо це стосується сироїжок, тільки так можна запобігти зустрiчi з блідою поганкою;
► не збирайте «печериці», у яких на нижній поверхні капелюшка є пластинки білого кольору;
► пам’ятайте про хибні опеньки: не беріть гриби з яскраво пофарбованим капелюшком;
► ніколи не вживайте сирі, червиві, ослизлі, в’ялi й зiпсованi гриби;
► будьте також уважними при збиранні ягід i рослин, не збирайте й не вживайте рослини та ягоди, які вам не вiдомi.
Здоров’я i навіть життя людини, що отруїлася грибами, залежить від того, наскільки своєчасно їй нададуть медичну допомогу.
При будь-якому отруєнні грибами, навіть на перший погляд нетяжкому, слід негайно звернутися до лікаря. Симптоми отруєння: нудота, блювота, біль у животі, проноси, судоми, посилене потовиділення, мимовільне сечовиділення. До приходу лікаря необхідно перш за все постаратися будь-якими засобами вивести отруйну речовину з організму. Для цього необхідно звернутися до дорослих, щоб допомогли промити шлунок i спорожнити кишкивник. Шлунок промивають теплою водою, содовим розчином або слабким розчином марганцевокислого калiю.
Постраждалому не можна самому йти в лікарню, а також бігти або їхати на велосипеді. Це може сприяти швидкій дії отрути. Тому хворий до госпіталізації i в період перебування у лiкарнi повинен дотримуватися постільного режиму.
Лікарські рослини. Найперше! До збирання, а також сушіння лікарських рослин допускаються особи, які пройшли відповідний інструктаж.
Багато лікарських рослин містять отруйні речовини, які можуть спричинити загальне отруєння, подразнення шкіри, алергійні захворювання. До отруйних і сильнодіючих речовин належать алкалоїди, глікозиди серцевої дії, сапоніни, а також деякі ефірні олії, смоли тощо.
Найчастіше отруєння може виникати при заготівлі та переробці лікарської сировини. Наприклад, руту садову, яка містить 0,2-1,4% алкалоїдів, потрібно збирати в гумових рукавицях, бо свіжий сік рослини подразнює шкіру і спричинює опіки у вигляді водянистих пухирців. Лікування триває понад місяць. При збиранні листя беладонни можна отруїтися гіосціаміном та іншими алкалоїдами, якщо витирати очі або губи пальцями, зволоженими соком зі свіжої сировини. Під час збирання листя дурману можна отруїтися листками з отруйними алкалоїдами, які виділяються в газоподібному стані рослиною, особливо в сонячні дні. При подрібненні сухих кореневищ чемериці, в яких багато алкалоїдів, піднімається пилюка, яка подразнює слизові оболонки, внаслідок чого починається чхання, нежить, кашель, сльози, а згодом іде кров із легень, настає запалення. При збиранні вручну трави жовтушника сіруватого з’являється почервоніння і свербіння шкіри.
Неповнолітні діти можуть збирати лікарську сировину під суворим наглядом відповідального інструктора, який добре обізнаний із технікою безпеки.
Під час збирання не слід торкатися руками очей, обличчя, не їсти, після завершення роботи треба ретельно вимити руки з милом.
У випадках отруєння необхідно негайно викликати лікаря, але до його приходу надати першу медичну допомогу. Якщо у хворого уповільнилось дихання, слід провести штучне, якщо пульс не прослуховується, потрібно його посилити, дати сильного чаю або кави, вина чи дати понюхати нашатирного спирту.
Якщо отрута потрапила в шлунок, її необхідно видалити блюванням, випивши надмірну порцію теплого молока або слабкий водний розчин перманганату калію. До голови прикладають холодні компреси.
Отруєння в кишечнику знешкоджують введенням проносної солі з великою кількістю води (марганцевий розчин). Зі шкіри, волосся, очей, слизової оболонки рота або носа отруйну речовину змивають великою кількістю води.
Правила поведінки з електропиладами
Правила поведінки на воді влітку
Правила дорожнього руху для дітей
Правила безпечної поведінки під час зимового періоду
Наступає улюблена пора року для малюків - "Зимонька-зима". Чудова пора для забав на ковзанках, санчатах. тому усі діти та дорослі зустрічають цю пору року, але треба не забувати що вона небезпечна, може приховувати лід, а саме тонкий лід. Тому треба бути дуже обержними щоб не трапилось лиха. Найбільш небезпечна крига - перша і остання. Вона надзвичайно тонка і не витримує маси навіть маленької дитини.
Що трапляється з людиною, яка опинилась у холодній воді?
З настанням літньої спекотної погоди населення поспішає до водоймищ, озер, річок. Як приємно відпочити біля води, позагоряти, поплавати, попірнати... Але чи знайомі вам правила поведінки біля водоймищ?
Вода є не тільки джерелом життя, здоров'я та задоволення, але й джерелом небезпеки для життя людини. Тому, знаходячись біля води, будь завжди максимально обережним. Пам’ятай, що на річці є течія, і дно річки може бути замуленим. Вода в озерах, ставках стояча, тобто більш забруднена, ніж у річках, і це може спричинити зараження при купанні. У морі на воді триматися легше, бо густина солоної води вища за густину прісної.
При організації відпочинку на воді дотримуйся наступних правил безпеки:
- купання починай при температурі повітря +25 °С та температурі води +17-19 °С;
- купайся тільки в спеціально відведених та обладнаних місцях;
- якщо пляжу поблизу немає, вибирай чистий пологий берег, але попередньо з’ясуй, чи немає на дні корячок, гострих підводних каменів, коловоротів, ям тощо;
- не купайся відразу після прийому їжі;
- знаходься у воді не більше 10-15 хвилин, не доводь тіло до ознобу;
- не плавай далеко від берега, не запливай за попереджувальні знаки;
- не переривай купання частими виходами із води і не стій мокрим на вітрі;
- потрапивши у сильну течію, не борись проти неї, а пливи за течією, наближаючись до берега;
- не входь у воду занадто розігрітим: перепади температури можуть спричинити судоми;
- при судомах не розгублюйся, намагайся утриматися на поверхні води і клич на допомогу;
- потрапивши у вир, набери побільше повітря у легені, занурся у воду і сильним ривком у бік за течією виходь з виру і випливай на поверхню;
- не лежи після купання на сонці, а відпочивай у затінку;
- при виході із води розітри тіло долонями або рушником насухо і одягнись.
Травматизм. Профілактика травматизму.
Поряд із пошкодженнями різного характеру у окремих людей хірургія має справу також з груповими травмами, які зустрічаються та повторюються у людей певних професій або груп, що перебувають у подібних умовах. Такі травми об'єднуються в поняття "травматизм". Під терміном "травматизм" розуміють як значні, тяжкі травми, так і дрібні пошкодження, мікротравми. Останні численні і мають вагу не стільки самі по собі, скільки як джерело інфекційних ускладнень, що призводять до тимчасової втрати працездатності.
Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого припадає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий травматизм. Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промисло
вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстернях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.
Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вуличний, побутовий, спортивний та дитячий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних міркувань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чинників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допитливість і рухливість. Причини невиробничого травматизму у дітей і дорослих однакові.
Крім зазначених видів травматизму, розрізняють ще трак їй навмисні, що наносяться окремими людьми з метою самогубства (сущидальні) чи каліцтва. До навмисних належать також воєнні травми, тобто травми, одержані на війні.
Травма — одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона посідає III місце у загальному переліку причин смертності.
Найбільшу питому вагу в травматизмі має механічна травма, вона складає основу травматизму. В усьому світі її показники зростають. Це пов'язано з механізацією на виробництві та в побуті, електрифікацією та газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним висотним будівництвом, спорудженням великих технічних комплексів (підземних магістралей, каналів, телевізійних веж, високовольтних електроліній тощо), масовими заняттями спортом, збільшенням споживання населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речовин тощо. Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз прийнято такі травми називати політравмами.
За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість травмованих перевищує 2 млн (за іншими повідомленнями — 8 млн). Ці цифри далекі від справжніх показників (переважно вони занижені), оскільки на сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смертності від травми. Якщо в Бельгії смертністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внаслідок автомобільно-дорожніх травм в Англії щорічно гине людей більше, ніж від усіх інших травм, разом узятих. Особливо прикро, що ці та інші травми є головною причиною смерті людей молодого віку (20—40 років).
Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму.
Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо потерпілі не зв'язані з виробничою діяль
ністю), незалежно від того, був потерпілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспортних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння.
Вулична травма — це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними засобами). Більшість вуличних травм зумовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зимовий період та у вечірні години.
Серед цих травм переважають переломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та поранення. Вуличний травматизм спричиняється поганою організацією вуличного руху, неякісним покриттям та освітленням вулиць, незадовільним їх станом, зокрема в період ожеледиці тощо.
Побутовий травматизм об'єднує травми, що виникають у домашніх умовах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з прибиранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побутові травми виникають у чоловіків, зокрема молодих.
Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного походження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мотогонщиків. Переважають травми опорно-рухового апарату (забиття, переломи, розтягнення, вивихи), а також голови та тулуба.
До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (дорожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються частіше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспорт-них пригодах (смертність сягає 80 %).
Загальна смертність дітей від нещасних випадків складає, за даними ВООЗ, 37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток.
Виробничий травматизм пов'язаний з виконанням завдань на виробництві — у промисловості чи сільському господарстві.
Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови праці, недосконалі або несправні знаряддя виробництва або неправильна їх експлуатація, особистий стан працівника тощо. Серед цих загальних причин виробничого травматизму є безліч конкретних обставин, пов'язаних з особливостями організації праці на виробництві, його арсеналом, складом та кваліфікацією робітників тощо. Порушення техніки безпеки на виробництві, застаріла та несправна техніка, погані санітарно-гігієнічні умови праці (захаращеність робочого місця, забруднення повітря, неадекватне освітлення), недостатня кваліфікація робітника, перевтома, численні конструктивні недоліки станків та машин тощо сприяють травматизмові.
Найпоширеніші виробничі травми:
рани, забиття, опіки, електротравми. Сільськогосподарський травматизм сьогодні в зв'язку з механізацією та електрифікацією сільського господарства за структурою мало чим відрізняється від промислового. Також переважають поранення, забиття, закриті пошкодження, переважно кінцівок (понад 80 %), значно рідше — внутрішніх органів. До 70 % травм — легкі.
Більшість травм належить до невиробничих. Найбільшу тривогу викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на дорогах". Жертвами цього виду травматизму щорічно стають мільйони людей, четверть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, статистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно.
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Для боротьби з травматизмом насамперед треба створити для людини сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.
Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними умовами його профілактики є ретельна організація на виробництвах заходів з техніки безпеки та суворий контроль за їх виконанням усіма працівниками.
Дорожньо-транспортний травматизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів машин, а також водіїв та пішоходів. Благоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з безпечним кермом, обов'язкове користування прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення кваліфікації водіїв тощо — все це складові профілактики дорожньо-транспортного травматизму. Введення лише прив'язних поясів безпеки в машинах сприяло значному зменшенню кількості загиблих на місці катастрофи.
Побутовий травматизм можна зменшити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комунальних послуг, збільшення кількості і доступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побутових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.
У профілактиці вуличного травматизму головними напрямками є благоустрій вулиць (своєчасний ремонт їх покриття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.
Профілактика спортивного травматизму зводиться до удосконалення організації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дисципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, контролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею передбачені добре налагоджена робота, медичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.
Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, дошкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспорту і , насамперед, сім'ї.
Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гратись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілактики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.
У першій лінії боротьби з травматизмом роль медичної науки і її представників полягає в науковому обгрунтуванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігієністів, фізіологів та насамперед лікарів—терапевтів, хірургів, травматологів.
Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, колективів та батьків з лікарями щодо розробки і дотримання в цих колективах заходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.
Третя лінія боротьби — головна лінія — медична. Проводиться за спри
яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація.
У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров'я. Національна академія медичних наук, науково-дослідні та навчальні медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівники лікарень, санепідемстанцій, науково-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприємствах, шкільні та дільничні лікарі.