Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 454 Харківської міської ради»

 

Профілактика дитячого травматизму

Шановні  батьки!
Здоров'я - це найважливіше, що є в житті людини.
Закликає
мо вас зміцнювати та берегти його.

 

Нормативно-правова документація

 

        

Під час збирання грибів і лікарських рослин

 

Основні  правила  поведінки  під  час  збирання грибів  та  лікарських  рослин

 

Гриби. Гриби людина споживає у їжу з давніх часів. До їстівних відносяться бiлi гриби, красноголовці, маслюки, опеньки, грузді та iн. На жаль, не всі знають, які гриби можна їсти, а які - нi. Отруєння грибами виникають при вживанні не тільки неїстівних, але й їстівних грибів при неправильній їх обробці та консервуванні. Отруєння грибами досить часто закінчуються летальними випадками.

Щоб запобігти отруєнню, необхідно дотримуватися таких правил:

►      збирати гриби тільки з дорослими;

►      збирати гриби потрібно тільки тi, які ви добре знаєте;

►      ніколи не збирайте i не вживайте гриби, у яких біля основи ніжки є стовщення (як, наприклад, у червоного мухомора), i не куштуйте їх;

►      намагайтеся брати гриби тільки з ніжкою, особливо це стосується сироїжок, тільки так можна запобігти зустрiчi з блідою поганкою;

►      не збирайте «печериці», у яких на нижній поверхні капелюшка є пластинки білого кольору;

►      пам’ятайте про хибні опеньки: не беріть гриби з яскраво пофарбованим капелюшком;

►      ніколи не вживайте сирі, червиві, ослизлі, в’ялi й зiпсованi гриби;

►      будьте також уважними при збиранні ягід i рослин, не збирайте й не вживайте рослини та ягоди, які вам не вiдомi.

Здоров’я i навіть життя людини, що отруїлася грибами, залежить від того, наскільки своєчасно їй нададуть медичну допомогу.

При будь-якому отруєнні грибами, навіть на перший погляд нетяжкому, слід негайно звернутися до лікаря. Симптоми отруєння: нудота, блювота, біль у животі, проноси, судоми, посилене потовиділення, мимовільне сечовиділення. До приходу лікаря необхідно перш за все постаратися будь-якими засобами вивести отруйну речовину з організму. Для цього необхідно звернутися до дорослих, щоб допомогли промити шлунок i спорожнити кишкивник. Шлунок промивають теплою водою, содовим розчином або слабким розчином марганцевокислого калiю.

Постраждалому не можна самому йти в лікарню, а також бігти або їхати на велосипеді. Це може сприяти швидкій дії отрути. Тому хворий до госпіталізації i в період перебування у лiкарнi повинен дотримуватися постільного режиму.

 

Лікарські рослини. Найперше! До збирання, а також сушіння лікарських рослин допускаються особи, які пройшли відповідний інструктаж.

Багато лікарських рослин містять отруйні речовини, які можуть спричинити загальне отруєння, подразнення шкіри, алергійні захворювання. До отруйних і сильнодіючих речовин належать алкалоїди, глікозиди серцевої дії, сапоніни, а також деякі ефірні олії, смоли тощо.

Найчастіше отруєння може виникати при заготівлі та переробці лікарської сировини. Наприклад, руту садову, яка містить 0,2-1,4% алкалоїдів, потрібно збирати в гумових рукавицях, бо свіжий сік рослини подразнює шкіру і спричинює опіки у вигляді водянистих пухирців. Лікування триває понад місяць. При збиранні листя беладонни можна отруїтися гіосціаміном та іншими алкалоїдами, якщо витирати очі або губи пальцями, зволоженими соком зі свіжої сировини. Під час збирання листя дурману можна отруїтися листками з отруйними алкалоїдами, які виділяються в газоподібному стані рослиною, особливо в сонячні дні. При подрібненні сухих кореневищ чемериці, в яких багато алкалоїдів, піднімається пилюка, яка подразнює слизові оболонки, внаслідок чого починається чхання, нежить, кашель, сльози, а згодом іде кров із легень, настає запалення. При збиранні вручну трави жовтушника сіруватого з’являється почервоніння і свербіння шкіри.

Неповнолітні діти можуть збирати лікарську сировину під суворим наглядом відповідального інструктора, який добре обізнаний із технікою безпеки.

Під час збирання не слід торкатися руками очей, обличчя, не їсти, після завершення роботи треба ретельно вимити руки з милом.

У випадках отруєння необхідно негайно викликати лікаря, але до його приходу надати першу медичну допомогу. Якщо у хворого уповільнилось дихання, слід провести штучне, якщо пульс не прослуховується, потрібно його посилити, дати сильного чаю або кави, вина чи дати понюхати нашатирного спирту.

Якщо отрута потрапила в шлунок, її необхідно видалити блюванням, випивши надмірну порцію теплого молока або слабкий водний розчин перманганату калію. До голови прикладають холодні компреси.

Отруєння в кишечнику знешкоджують введенням проносної солі з великою кількістю води (марганцевий розчин). Зі шкіри, волосся, очей, слизової оболонки рота або носа отруйну речовину змивають великою кількістю води.

 

Пам'ятки для батьків

 

Анімаційні фільми за темою "Безпека життєдіяльності"

 

Ремінь

Гра

Життя не гра

Правила поведінки на дорозі

Сам вдома

Правила поведінки з електропиладами

Правила поведінки на воді влітку

 

Правила дорожнього руху для дітей

 

 

 

 

 

 

 

 

Правила безпечної поведінки під час зимового періоду

 

 

Наступає улюблена пора року для малюків - "Зимонька-зима". Чудова пора для забав на ковзанках, санчатах. тому усі діти та дорослі зустрічають цю пору року, але треба не забувати що вона небезпечна, може приховувати лід, а саме тонкий лід. Тому треба бути дуже обержними щоб не трапилось лиха. Найбільш небезпечна крига - перша і остання. Вона надзвичайно тонка і не витримує маси навіть маленької дитини.

Шановні батьки!

 

Звертаємо Вашу увагу на дотримання правил безпечної поведінки під час зимового періоду.

 

Як уникнути переохолодження і обмороження

 

Щоб не отримати переохолодження і обмороження, треба знати їхні ознаки, а також основні правила поведінки в умовах низьких температур. 
Переохолодження організму виникає, якщо людина тривалий час перебуває на холоді. 
Ознаками переохолодження є озноб, тремтіння, блідість, а потім і посиніння шкіри, губ, біль у пальцях рук та ніг. При легкому переохолодженні достатньо тепло вдягнутися, випити гарячий солодкий чай або молоко. 
При тривалому переохолодженні розвивається обмороження (пошкодження тканин у результаті дії низьких температур). Обмороження може виникнути не тільки при сильному морозі, а й при достатньо теплій зимовій погоді. Його розвитку сприяє вологе повітря та вітер. Причиною обмороження можуть стати мокре та тісне взуття; тривале перебування у нерухомому стані на вітрі, в снігу; хвороби. 
До обмороження більш схильні пальці, кисті, стопи, вуха і ніс. Якщо побіліли щоки, ніс, вуха, достатньо розтерти їх чистою рукою до почервоніння і появи поколювання. Не можна розтирати снігом, тому що сніг не зігріває, а прохолоджує відморожені ділянки та ушкоджує шкіру. Неприпустимо швидко зігрівати ділянки тіла (наприклад, поливати гарячою водою). Якщо з’явилося напухання відмороженого місця або пухирі, то розтирання робити не можна. Потрібно покласти на відморожене місце пов’язку з товстим прошарком вати і доставити постраждалого до лікарні. 
Щоб не допустити переохолодження і обмороження, перед виходом на вулицю слід обов’язково поїсти та правильно одягнутися. Одяг повинен бути багатошаровим і обов’язково з натуральних тканин, він не повинен стискати рухів. На ноги одягайте вовняні шкарпетки і взувайте просторе взуття, бо небезпека одержати відмороження залежить значною мірою від порушення нормального кровообігу (тісне взуття, нерухомість). Обов’язково одягайте головний убір. За 20 хвилин до виходу на вулицю змажте обличчя і руки спеціальним поживним кремом, який не містить воду. На морозі весь час намагайтесь рухатися. Лікарі рекомендують вживати більше теплої рідини, що сприяє кращій терморегуляції організму.
 
Як убезпечити себе від травм в ожеледицю

 

Щоб зменшити ризик травм в ожеледицю, фахівці радять ходити не поспішаючи, злегка розслабивши ноги в колінах, ступаючи на всю підошву. Кращими для ходьби по льоду є підошви з мікропористої чи іншої м’якої основи без високих каблуків. Не тримайте руки в кишенях – це збільшує можливість не тільки падіння, а й важких травм. Обходьте металеві кришки люків, слизькі ділянки тротуарів та сходів, адже вони, як правило, вкриті льодом. Не ходіть краєм проїжджої частини дороги - можна впасти і опинитися на дорозі. В «слизькі дні» не перебігайте проїжджу частину дороги. У цей час гальмівний шлях машини значно збільшується, а падіння перед автомобілем, що рухається приводить до травм або загибелі. При порушенні рівноваги швидко присядьте, бо це найбільш реальний шанс утриматися на ногах.

 

Також звертаємо Вашу увагу на дотримання безпечної поведінки Вашою дитиною на льоду та біля водоймищ у зимовий період. Не залишайте дітей без нагляду та частіше контролюйте їхні розваги. Виховуйте у дітей навички культури безпеки поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність на дорогах і водоймах у зимовий період. Пам’ятайте, що безпека ваших дітей залежить, насамперед, від вас самих!
Батьки, пильнуйте про свою дитину, не будьте байдужими до неї, нагадуйте їй про те, як потрібно поводитись біля води під час криги, не дозволяйте їй без вашого нагляду гратися поблизу річок, ставків. Будьте обережні! Бережіть своє життя! 
А якщо вам раптом доведеться стати свідком нещасного випадку, телефонуйте до служби порятунку «101».

 

 Дуже цікава інформація:  лід блакитного кольору - найміцніший, а білого значно слабіший. 
Для однієї людини безпечним вважається лід синюватого або заленуватого відтінку, товщиною білше 7 см.
Для групи людей безпечним є лід не меньше, ніж 15 см.
При масовому катані на ковзанах або санчатах, не меньше ніж 25 см.
Ніколи не потрібно перевіряти товщу льоду ударами ніг!

Що трапляється з людиною, яка опинилась у холодній воді?

У людини в крижаній воді перехоплює дихання, тиск повільнюється, падає тиск.
     У випадку коли людина потрапляє під ліл потрібно:
 - не піддаватись наніці, утримуватись на плаву, уникати занурення з головою;
- кликати на допомогу;
 - намагатись вилізти на лід щироко розтавляючи руки, наповзаючи на нього краєм грудної клітки і почергово витягувати ноги;
 - намагатися ефективніше використати своє тіло, збільшуючи ним опорну площу;
 - вибравшись на лід треба перекотитися і відповзати в той бік звідки прийшов де міцність льоду вже відома.

З настанням літньої спекотної погоди населення поспішає до водоймищ, озер, річок. Як приємно відпочити біля води, позагоряти, поплавати, попірнати... Але чи знайомі вам правила поведінки біля водоймищ?

 

Вода є не тільки джерелом життя, здоров'я та задоволення, але й джерелом небезпеки для життя людини. Тому, знаходячись біля води, будь завжди максимально обережним. Пам’ятай, що на річці є течія, і дно річки може бути замуленим. Вода в озерах, ставках стояча, тобто більш забруднена, ніж у річках, і це може спричинити зараження при купанні. У морі на воді триматися легше, бо густина солоної води вища за густину прісної.

При організації відпочинку на воді дотримуйся наступних правил безпеки:

  • купання починай при температурі повітря +25 °С та температурі води +17-19 °С;
  • купайся тільки в спеціально відведених та обладнаних місцях;
  • якщо пляжу поблизу немає, вибирай чистий пологий берег, але попередньо з’ясуй, чи немає на дні корячок, гострих підводних каменів, коловоротів, ям тощо;
  • не купайся відразу після прийому їжі;
  • знаходься у воді не більше 10-15 хвилин, не доводь тіло до ознобу;
  • не плавай далеко від берега, не запливай за попереджувальні знаки;
  • не переривай купання частими виходами із води і не стій мокрим на вітрі;
  • потрапивши у сильну течію, не борись проти неї, а пливи за течією, наближаючись до берега;
  • не входь у воду занадто розігрітим: перепади температури можуть спричинити судоми;
  • при судомах не розгублюйся, намагайся утриматися на поверхні води і клич на допомогу;
  • потрапивши у вир, набери побільше повітря у легені, занурся у воду і сильним ривком у бік за течією виходь з виру і випливай на поверхню;
  • не лежи після купання на сонці, а відпочивай у затінку;
  • при виході із води розітри тіло долонями або рушником насухо і одягнись.

 

 

 

 

Травматизм. Профілактика травматизму.

Поряд із пошкодженнями різного характеру у окремих людей хірургія має справу також з груповими травмами, які зустрічаються та повторюються у людей певних професій або груп, що перебувають у подібних умовах. Такі травми об'єднуються в поняття "трав­матизм". Під терміном "травматизм" розуміють як значні, тяжкі травми, так і дрібні пошкодження, мікротравми. Останні численні і мають вагу не стільки самі по собі, скільки як джерело інфек­ційних ускладнень, що призводять до тимчасової втрати працездатності.

Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого при­падає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий травма­тизм. Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промисло­

вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстер­нях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.

Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вулич­ний, побутовий, спортивний та дитя­чий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних мірку­вань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чин­ників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допит­ливість і рухливість. Причини невироб­ничого травматизму у дітей і дорослих однакові.

Крім зазначених видів травматизму, розрізняють ще трак їй навмисні, що наносяться окремими людьми з метою самогубства (сущидальні) чи каліцтва. До навмисних належать також воєнні трав­ми, тобто травми, одержані на війні.

Травма — одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона посідає III місце у загальному переліку причин смертності.

Найбільшу питому вагу в травма­тизмі має механічна травма, вона скла­дає основу травматизму. В усьому світі її показники зростають. Це пов'язано з механізацією на виробництві та в по­буті, електрифікацією та газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним висотним будів­ництвом, спорудженням великих тех­нічних комплексів (підземних магістра­лей, каналів, телевізійних веж, висо­ковольтних електроліній тощо), масо­вими заняттями спортом, збільшенням споживання населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речо­вин тощо. Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз прийнято такі травми назива­ти політравмами.

За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість травмова­них перевищує 2 млн (за іншими по­відомленнями — 8 млн). Ці цифри да­лекі від справжніх показників (переваж­но вони занижені), оскільки на сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смер­тності від травми. Якщо в Бельгії смерт­ністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внас­лідок автомобільно-дорожніх травм в Англії щорічно гине людей більше, ніж від усіх інших травм, разом узятих. Особ­ливо прикро, що ці та інші травми є го­ловною причиною смерті людей молодо­го віку (20—40 років).

Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму.

Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо по­терпілі не зв'язані з виробничою діяль­

ністю), незалежно від того, був потер­пілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспор­тних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння.

Вулична травма — це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними за­собами). Більшість вуличних травм зу­мовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зи­мовий період та у вечірні години.

Серед цих травм переважають пере­ломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та пора­нення. Вуличний травматизм спричи­няється поганою організацією вулично­го руху, неякісним покриттям та освіт­ленням вулиць, незадовільним їх ста­ном, зокрема в період ожеледиці тощо.

Побутовий травматизм об'єднує травми, що виникають у домашніх умо­вах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з приби­ранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побу­тові травми виникають у чоловіків, зок­рема молодих.

Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного поход­ження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мото­гонщиків. Переважають травми опор­но-рухового апарату (забиття, перело­ми, розтягнення, вивихи), а також го­лови та тулуба.

До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (до­рожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються часті­ше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % — в дорожньо-транспорт-них пригодах (смертність сягає 80 %).

Загальна смертність дітей від нещас­них випадків складає, за даними ВООЗ, 37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток.

Виробничий травматизм пов'язаний з виконанням завдань на виробницт­ві — у промисловості чи сільському гос­подарстві.

Основні причини виробничого травматизму — незадовільні умови пра­ці, недосконалі або несправні знаряд­дя виробництва або неправильна їх експ­луатація, особистий стан працівника тощо. Серед цих загальних причин ви­робничого травматизму є безліч конкрет­них обставин, пов'язаних з особливос­тями організації праці на виробництві, його арсеналом, складом та кваліфіка­цією робітників тощо. Порушення тех­ніки безпеки на виробництві, застаріла та несправна техніка, погані санітарно-гігієнічні умови праці (захаращеність робочого місця, забруднення повітря, неадекватне освітлення), недостатня ква­ліфікація робітника, перевтома, чис­ленні конструктивні недоліки станків та машин тощо сприяють травматизмові.

Найпоширеніші виробничі травми:

рани, забиття, опіки, електротравми. Сільськогосподарський травматизм сьо­годні в зв'язку з механізацією та елект­рифікацією сільського господарства за структурою мало чим відрізняється від промислового. Також переважають поранення, забиття, закриті пошкод­ження, переважно кінцівок (понад 80 %), значно рідше — внутрішніх органів. До 70 % травм — легкі.

Більшість травм належить до невироб­ничих. Найбільшу тривогу викликає дорожньо-транспортний травматизм, який образно називають "війною на до­рогах". Жертвами цього виду травматиз­му щорічно стають мільйони людей, чет­верть мільйону помирають на місці Якщо взяти до уваги недосконалість обліку, ста­тистики травм та, власне, визначення поняття смерті від травми, то можна з впевністю сказати, що кількість жертв цього виду травматизму набагато більша, ніж повідомляється офіційно.

 

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ

Для боротьби з травматизмом насам­перед треба створити для людини спри­ятливі соціально-економічні та еко­логічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.

Найлегше піддається регулюванню, керуванню виробничий травматизм. Головними умовами його профілакти­ки є ретельна організація на виробниц­твах заходів з техніки безпеки та суво­рий контроль за їх виконанням усіма працівниками.

Дорожньо-транспортний травма­тизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів ма­шин, а також водіїв та пішоходів. Бла­гоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з без­печним кермом, обов'язкове користу­вання прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення квалі­фікації водіїв тощо — все це складові профілактики дорожньо-транспортно­го травматизму. Введення лише при­в'язних поясів безпеки в машинах спри­яло значному зменшенню кількості за­гиблих на місці катастрофи.

Побутовий травматизм можна змен­шити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комуналь­них послуг, збільшення кількості і до­ступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побу­тових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.

У профілактиці вуличного травматиз­му головними напрямками є благоуст­рій вулиць (своєчасний ремонт їх пок­риття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.

Профілактика спортивного травма­тизму зводиться до удосконалення орган­ізації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дис­ципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, кон­тролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею перед­бачені добре налагоджена робота, ме­дичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.

Дитячий травматизм — сфера уваги всіх — держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, до­шкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспор­ту і , насамперед, сім'ї.

Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів — ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гра­тись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілак­тики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.

У першій лінії боротьби з травма­тизмом роль медичної науки і її пред­ставників полягає в науковому обгрун­туванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігіє­ністів, фізіологів та насамперед ліка­рів—терапевтів, хірургів, травматологів.

Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, ко­лективів та батьків з лікарями щодо роз­робки і дотримання в цих колективах за­ходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.

Третя лінія боротьби — головна лі­нія — медична. Проводиться за спри­

яння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація.

У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров'я. Націо­нальна академія медичних наук, науко­во-дослідні та навчальні медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівни­ки лікарень, санепідемстанцій, науко­во-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприє­мствах, шкільні та дільничні лікарі.