Працює в дитячому садочку № 454 з 2014 року. Має вищу освіту за спеціальністю «Психологія», спеціальну психологічну освіту за напрямком «Сімейний психолог». Психотерапевт клієнтцентрированої психотерапії. Бакалавр медицини.

Психолог, тренер, консультант, сімейний психолог, психотерапевт. Член УСП (українська спілка психотерапевтів).

13 років медичної практики та 8 років роботи психологом із них робота в державних, та приватних освітніх закладах м. Харкова. Приватна практика – 8 років.

Графік роботи

З понеділка по п’ятницю – 8.30-17.00

З 8.30 до 13.30 – практична робота в групах або в кабінеті.

З 14.00 до 17.00 – методична робота в кабінеті.

Консультації для батьків: середа – 9.00-12.00; п’ятниця – 14.00-17.00

Напрямки діяльності:

Діагностично-дослідницька робота (вивчення рівня адаптації дитини до дитячого саду, рівня психофізичного розвитку, рівня розвитку емоційно-вольової сфери, рівня розвитку пізнавальних процесів)

Корекційно-відновлювальна та розвивальна робота (допомога в адаптації до дитячого саду, сенсорний та мовленнєвий розвиток, розвиток комунікативних навичок, емоційно-вольової сфери, пізнавальних процесів, подолання тривожності, замкненості, сором’язливості, агресивності, формування адекватної самооцінки, образу «Я»)

Психологічна просвіта (лекції для батьків та педагогічних працівників, психолого-педагогічні семінари, доповіді, групові консультації)

Консультування з питань та проблем дитячо-батьківських відносин, навчально-виховного процесу, а також за особистими запитами.

Новини

Закінчилося дослідження рівня психофізичного розвитку дітей усіх вікових груп, а також дослідження рівня розвитку пізнавальних процесів у дітей 5-6 років (старші групи), дослідження рівня розвитку емоційно-вольової сфери, адаптації до саду у дітей 4-5 років. Дізнатися про результати та отримати індивідуальні рекомендації можна у практичного психолога.

Почалися розвиваючі заняття в ясельних групах з розвитку активної мови, великої і дрібної моторики, сенсорного сприйняття, адаптації до саду.

Також почалися заняття в молодших групах з розвитку комунікативних навичок, формування образу «Я», зниження тривожності, подолання сором'язливості, замкнутості, адаптації до саду.

Почалися заняття в старших групах з розвитку пізнавальних процесів (уваги, слухової та зорової пам'яті, просторового і логічного мислення, мовлення, зорового і слухового сприйняття, довільності), а також по формуванню адекватної самооцінки, образу "Я", соціальної адаптації, зниження тривожності, розвитку коммуникативніх навіыков.

Почалися заняття в середніх групах з розвитку емоційно-вольової, морально-етичної сфери, комунікативних навичок, адаптації до саду, формування образу «Я», адекватної самооцінки, зниження рівня тривожності, подолання замкнутості, сором'язливості.

Проводяться індивідуальні заняття за запитом батьків та/або вихователів, спрямовані на корекцію небажаних форм поведінки (агресивності, тривожності, сором'язливості, істеричності), розвиток комунікативних навичок, мови, поліпшення адаптації до саду, формування адекватної самооцінки, подолання страхів.

Усі групові заняття проводяться 1 раз в тиждень. Індивідуальні заняття проводяться 3-5 разів на тиждень.

Вплив сімейного виховання на засвоєння агресивної поведінки дітьми

Оцінка дитиною іншої людини і його дій є простим повторенням оцінки авторитетним для дитини дорослим. Звідси батьки є еталоном, по якому діти звіряють і будують свою поведінку.

Передаючи соціально корисний досвід, батьки, часом передають і негативні його сторони, що є дуже емоційно зарядженим "керівництвом до дії". Не маючи свого особистого досвіду, дитина не в змозі співвіднести правильність нав'язуваних моделей поведінки з об'єктивною реальністю. Самі ж батьки, як помітив Е. Берн, завжди задоволені, хоча можуть і не показувати виду, коли діти їх наслідують, нехай навіть у самому поганому відношенні. Таким чином, спираючись на отримані дані, можна зробити висновок, що на соціалізацію агресії впливають два основних фактора:

Зразок відносин і поведінки батьків;

Характер підкріплення агресивної поведінки з боку оточуючих.

Зокрема, був встановлений зв'язок між батьківським покаранням і агресією у дітей. Батьки часто по-різному реагують на агресивну поведінку дітей в залежності від того, спрямоване воно на них або однолітків. У загальному і цілому виявлено, що жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності в дітей, а недостатній контроль і догляд за дітьми корелює з високим рівнем асоціальності, що найчастіше супроводжується агресивною поведінкою. Два головних фактори, що визначають можливий розвиток агресивності в поведінці дитини:

Поблажливість, тобто ступінь готовності батьків прощати вчинки, розуміти і приймати дитину;

Строгість покарання батьками агресивних проявів дитини.

Найменш агресивні ті діти, батьки яких не були схильні ні до поблажливості, ні до покарання. Їхня позиція - в засудженні агресії і доведенні цього до зведення дитини, але без строгих покарань у разі проступку. Батьки більш агресивних дітей поводилися так, ніби будь-яка поведінка дітей пристойно, не роблячи своє відношення до агресії більш ясним. Однак, коли дитина скоював провину, він був суворо покараний. Строгість батьків, якщо вона послідовна і достатньо чутлива для дитини, може привести до придушення агресивних імпульсів в присутності батьків, але поза домом дитина буде поводитися ще більш агресивно. Крім того, схильний до тілесного покарання батько, хоча і ненавмисно, подає дитині приклад агресивної поведінки. Дитина, у цьому випадку, робить висновок, що агресія по відношенню до оточуючих припустима, але жертву завжди потрібно вибирати менше і слабкіше себе. Він дізнається, що фізична агресія - засіб впливу на людей і контролю над ними, і буде вдаватись до нього при спілкуванні з іншими дітьми.

Якщо покарання занадто збуджує і засмучує дітей, вони можуть забути причину, що породила подібні дії батьків. Фактично стратегія соціалізації в цьому випадку заважає засвоєнню правил прийнятної поведінки, тобто після суворого покарання дитина розсерджена або засмучений. Він через біль може забути, за що її покарали.

І, нарешті, діти, що змінили свою поведінку в результаті настільки сильного впливу, швидше за все не зроблять норми, які їм намагаються прищепити, своїми внутрішніми цінностями. Тобто вони коряться тільки до тих пір, поки за їхньою поведінкою спостерігають.

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших та навколишнього середовища.

2. Батьки карають дітей за прояв агресивності.

З досліджень видно, що:

1. Батьки, які дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність.

2. Батьки, які не карають своїх дітей за прояв агресивності, найімовірніше, виховують у них надмірну агресивність.

3. Батькам, які розумно пригнічують агресивність у своїх дітей, як правило, вдається виховати уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

Психологічна небезпека — чи можна вберегти від неї дитину?

Відомо, що фізичне здоров'я дитини безпосередньо залежить від її внутрішнього психологічного стану. Саме тому в дошкільних закладах нашої країни велика увага приділяється психоемоційному розвиткові дітей, створенню їм комфортних психологічних умов.

Психологічна безпека характеризується через поняття збереження психічного здоров'я дитини і відсутності психологічної загрози. Причому психологічна безпека розглядається як такий стан дитини, коли відбувається її оптимальний психічний та фізичний розвиток І усуваються внутрішні та зовнішні загрози психічному здоров'ю.

Передбачити виникнення небезпеки досить важко. Сьогодні немає обґрунтованої і докладної загальної класифікації загроз психологічній безпеці малят та можливих причин їх виникнення.

Основні причини загрози психологічній безпеці особистості можна умовно поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини загрози психологічній безпеці дитини:

1. Надмірна опіка над дітьми, що завдає значної шкоди позитивному розвиткові особистості. Дорослі намагаються геть усе робити за дитину, а відтак позбавляють її самостійності й ініціативності, як у діяльності, так і в прийнятті рішень.

2. Неуважність до дитини з боку батьків, асоціальне сімейне мікросередовище і т. ін. Неправильна організація спілкування. Переважання авторитарного стилю, незацікавленість дитиною з боку дорослих. Некоректна поведінка персоналу, який здійснює освітньо-виховний процес і щодня спілкується з дітьми.

3. Міжособистісні стосунки дітей у групі. Неспроможність дитини знайти спільну мову з однолітками, нерозвиненість комунікативних навичок, вміння нормально спілкуватися з оточуючими. Внаслідок цього такого малюка можуть відштовхувати інші діти. Брутальність і жорстокість, яку можна відстежити уже у дітей раннього віку.

5. Ворожість навколишнього середовища. Вона виявляється в тому, що дитині заборонено доступ до іграшок, не продумано кольорове і світлове оформлення простору, відсутні належні умови для реалізації природної потреби в русі, накладаються необґрунтовані заборони, зумовлені псевдотурботою про безпеку дитини.

6. Невиконання гігієнічних вимог до утримання приміщень і передусім режиму провітрювання. Інтелектуально-фізичні та психоемоційні перевантаження внаслідок нераціонального режиму життєдіяльності дітей, одноманітність повсякденного життя. Нераціональне і малокалорійне харчування, його одноманітність. Недооцінка загартовування, скорочення нормативного часу перебування дитини на свіжому повітрі.

Внутрішні причини загрози психологічній безпеці дитини:

1. Несформованість у дітей уявлень про загальні правила поведінки в дитячому колективі. Звички негативної поведінки, що сформувалися внаслідок неправильного виховання в родині. Такого малюка свідомо відштовхують діти і підсвідомо—дорослі.

2. Усвідомлення дитиною свого відставання в тому чи іншому виді діяльності порівняно з іншими дітьми, що призводить до формування комплексу неповноцінності і, зокрема, до зародження такого негативного почуття, як заздрощі.

3. Відсутність автономності. Залежність в усьому від дорослого, яка породжує почуття безпорадності, коли дитині доводиться діяти самостійно.

4. Індивідуально-особистісні риси характеру дитини, що сформувалися не без впливу дорослих — нерішучість або, навпаки, звичка постійно бути в центрі уваги.

5. Патологія фізичного розвитку, наприклад, порушення зору, слуху тощо.

Загальною причиною загрози психологічній безпеці дитини є хибні уявлення про навколишній світ, які не дають можливості дитині добре орієнтуватися в ньому.

Індивідуальну програму психологічного захисту слід складати, беручи до уваги особистісні риси дитини, її досвід, звички, умови виховання в родині. Психоемоційний стан дітей багато в чому залежить від ритму життя, який задається розпорядком дня, де чітко визначається час і тривалість сну, час на приймання їжі, прогулянки, заняття. Тому для охорони психічного здоров'я дітей треба підтримувати протягом дня баланс різних видів їхньої активності. Щоб діти не перевтомлювалися під час занять, слід проводити фізхвилинки та фізпаузи. У режимі дня має також виділятися час на профілактично-лікувальні заходи, психотренінги, релаксаційні паузи.

Поради батькам щодо розвитку

пізнавальної активності дитини

1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум.

2. У розумовому вихованні велике значення має виконання посильних трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знання, чуттєві образи й враження.

3. Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти.

4.Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання.

5.Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовірна реальність мислення дитини формують у неї здатність до відкриття.

6.Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні.

7.Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.

8.З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою.

9.Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки - будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.

10.Дорослі мають не тільки розширювати, а й збагачувати словник дитини, удосконалювати правильне вживання граматичних категорій. Говорячи з дитиною, вони повинні вживати нові, доступні для її розуміння звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступово дитина навчається їх розуміти і вживати у своїй мові.

11.Здатність дітей дивуватись є ґрунтом для виховання інтересу до знань, до праці, формування моральних якостей.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ

ПІЗНАВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Рекомендації з розвитку уваги

Для того, щоб підвищити загальну стійкість уваги, подбайте про гігієну розумової праці, освітлення та температуру повітря, відсутність сторонніх звуків.
Враховуйте індивідуальні особливості дітей - нервові й хворобливі діти частіше відволікаються, ніж здорові й спокійні.
Спробуйте навчити дитину такого правила: перед тим, як щось зробити, зупинитися («замри») на 10-15 секунд. Цього часу часто виявляється достатньо для того, щоб помітно підвищити продуктивність діяльності імпульсивної дитини.
Розвивайте довільну увагу - вчіть міркувати вголос.
Учіть відстрочуванню дії (дитина пояснює, що буде робити перед виконанням завдання).

Рекомендації з розвитку пам'яті

Постійно підтримуйте інтерес дитини до навколишнього світу, звертайте увагу на нові об'єкти; називайте те, що дитина сприймає, пов'язуйте сприйняте з її минулим досвідом.
Застосовуйте ейдотехнічні методи, які дають змогу розвивати пам'ять на імена, числа, обличчя, запахи,
тактильні відчуття. Особливістю цих методів є:

якнайбільше яскравості, емоційності;
візуалізація образів;
деталізація образів;
якнайменше логічності.

3. Учіть мнемічним способам запам'ятовування, та ким як повторення, промовляння вголос, опора на вже знайоме, осмислена опора на зовнішні допоміжні засоби (картинки, слова, графічні символи, наочні моделі), смислове групування.

Рекомендації з розвитку мислення

Учіть дитину вирішувати інтелектуальні завдання за допомогою дії, заохочуючи ініціативу, стимулюючи допитливість, намагання діяти з різноманітними предметами, бажання дізнаватись про них щось нове.
Знайомство з навколишнім світом повинно супроводжуватись постановкою простих завдань: здогадатись (як скласти? як зібрати із частин ціле?), порівняти (більше, менше, довше, коротше і т.д.), встановити зв'язки (у
теплі сніг тане, вологий пісок краще ліпиться), узагальнити.
Застосовуйте такі стимулюючі засоби, як повторення задачі, роз'яснення умов, пояснення логіки розумової дії.
Учіть думати самостійно, послідовно розмірковувати, робити висновки.
Розвивайте мовлення дитини в будь-якій розумовій діяльності.
Для підвищення швидкості реакції та гнучкості мислення перед проведенням вправ та ігор доцільно зробити інтелектуальну „розминку (актуальні запитання, які ведучий може підібрати на власний розсуд).

Рекомендації з розвитку уяви та творчих здібностей

Докорінна зміна змісту і методів навчання, їх спеціальна орієнтація на розвиток у дітей здібностей до творчості.
Не стримуйте ініціативу дитини і не робіть за неї те, що вона може зробити самостійно, допомагайте працювати незалежно. Не регламентуйте творчу діяльність.
Не поспішайте з висновками про результат творчості дитини, формуйте зовнішню безпеку (позитивну оцінку діяльності).
Частіше звертайтеся до минулого досвіду дитини. Це є необхідною передумовою успішної роботи процесів уяви.
Поширюйте досвід створення нових образів. Чим він більший і різноманітніший, тим успішніше відбувається кожна наступна операція в роботі уяви.
Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ ВЗАЄМИН З ДИТИНОЮ

Проявляйте безумовну любов та прийняття дитини в будь-якій ситуації. У жодному разі не вживайте висловлювань на кшталт « Якщо ти знову зробиш, мама і тато більше тебе не любитимуть»
Ніколи не обзивайте та не ображайте дитину. Можна проявляти незадоволення діє дитини, її вчинком, поведінкою, але не особистістю її в цілому.
Будьте чуйними до дитини. Якщо дитина просить вас погратися з нею, приділити їй увагу, а ви на той момент не можете цього зробити, не дратуйтеся через її надокучливість. Ліпше покажіть дитині, що розумієте її прохання, поясність, чому в даний момент не можете виконати його. Не варто «відкуповуватися» від дитини іграшками та подарунками, для неї набагато важливіша та потрібніша ваша безпосередня увага.
Говоріть із дитиною про її почуття. Дитина поступово засвоїть мову своїх почуттів, і їй буде простіше сказати вам, що вона ображена, засмучена, зла, почуває себе самотньою, а не намагається привернути вашу увагу своєю поведінкою. Єдине, чим не варто зловживати, так це впевненістю у тому, що дорослий ліпше знає, що відчуває дитина. Дорослий може лише припускати (на основі свого досвіду, спостереження за оточенням), що означає поведінка дитини. Дитина має бути активним оповідачем про свій внутрішній світ. Дорослий має лише надавати їй таку можливість та засоби для її втілення.
Обіймайте та цілуйте дитину. Обійми виконують надзвичайно важливі функції для дитини: прийняття, підтримки, захситу, поновлення емоційного комфорту, єдності сім’ї, фактичне підтвердження любові батьків, а також того, що батьки мають потребу в тактильних та емоційно насичених контактах із нею.
Поважайте сосбистість у вашій дитині. Дослухайтеся до її думки, сприймайте серйозно її почуття. Надавайте дитині достатньо свободу та незалежність, за яку дитина сама відповідатиме. Водночас покажіть їй, що за необхідності, якщо вона попросить, ви готові допомогти їй, дати слушну пораду тощо. У дитини має бути своя територія, вхід на яку дорослим дозволено лише за її згоди. Помилково вважати, що в дитини не має бути жодних секретів від батьків.
Не забувайте хвалити дитину. Коли дитина правильно реагує на похвалу, коли бачить, що батьки справді задоволені нею. Не варто казати слова на кшталт «хороший хлопчик» чи «хороша дівчинка». Ліпше висловлюватися так: « Мені подобається, як ти вчинив(ла)». Така похвала дає дитині змогу відчути, що вона може скласти гарне враження про себе.
Розмовляйте з дитиною наодинці. Якщо дитина провинилася, розмовляйте з нею про її вчинок без свідків (родичів, інших дітей тощо). Під час розмови намагайтеся не використовувати емоційних висловлювань на кшталт «Як не соромно». Будьте стриманими та виваженими.
Приділяйте час спільної діяльності з дитиною. Вигадайте значущий для вашої сім’ї ритуал. Наприклад, читання казки перед сном, спільний перегляд мультфільмів, участь у настольних іграх, проведення сюжетно-рольових ігор для всієї сім’ї.

Практичний психолог ДНЗ 454 - Костенко О.А.

Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 454 Харківської міської ради»

Сторінка практичного психолога